Зміст
Редакційна стаття
Мультисекторальні дослідження в
галузі охорони здоров'я в Україні
Андрєєва Тетяна Іллівна
Текст (pdf) англійською мовою
Фінансування охорони здоров’я
Готовність сплачувати за послуги лікарів при первинному контакті в Україні: Результати суб’єктивного оцінювання
Данилів Андрій Іванович, Павлова Мілена, Грига Ірена Максимівна, Гроот Вім
АКТУАЛЬНІСТЬ. Реформування сектору охорони здоров’я в Україні вимагатиме зміни механізмів фінансування і залучення пацієнта до співоплати медичних послуг. Тому важливо зрозуміти готовність пацієнта сплачувати, а також її визначальні фактори. Це дослідження має на меті оцінити готовність сплачувати за послуги лікарів при первинному контакті, її рівень та детермінанти.
МЕТОДИ. Метод суб’єктивного оцінювання було застосовано до національно репрезентативної вибірки з 303 респондентів, опитаних у 2009 році. Кожен респондент висловлював власну готовність сплачувати за візит до чотирьох гіпотетичних лікарів, профілі яких було сплановано так, щоб оцінити окремо ефекти від спеціалізації лікаря та від спільного покращення трьох якісних характеристик послуги: стану медичного обладнання, утримання приміщень і зменшення часу очікування. Тобіт-регресія з випадковими ефектами була застосована для оцінки впливу цих характеристик та соціально-демографічних характеристик на готовність сплачувати.
РЕЗУЛЬТАТИ. Найсильнішими предикторами (нечутливими до специфікації моделі), пов’язаними з вищою готовністю сплачувати за первинний контакт з лікарем, були якісні покращення у трьох характеристиках послуг, вищий дохід та наявність приватного страхового поліса, в той час як вік понад 70 років був пов’язаний з нижчою готовністю сплачувати. Консультація у медичного спеціаліста замість лікаря загальної практики також була пов’язана з вищою готовністю сплачувати, однак розмір впливу був значно меншим, ніж для вищезазначених факторів.
ВИСНОВКИ. Українці готові сплачувати за послуги лікарів при первинному контакті, однак вищою готовність сплачувати є за послуги з покращеними характеристиками клінічної та соціальної якості та доступності. В суспільстві може існувати бажання уникати лікарів загальної практики й одразу звертатися до медичного спеціаліста. Врешті, у разі запровадження платежів пацієнтів, окрему увагу потрібно приділити механізму звільнення від оплати, основним критерієм якого повинен стати вік.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Альтернативні механізми фінансування державних закладів охорони здоров’я в Україні
Гураль Анастасія Володимирівна, Грига Ірена Максимівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Основним джерелом фінансування державних закладів охорони здоров’я (ОЗ) в Україні є бюджетні кошти. З метою подолати недофінансування закладів ОЗ наприкінці 90-х років була запропонована ідея багатоканального фінансування закладів ОЗ. Основними позабюджетними формами фінансового забезпечення закладів ОЗ в Україні є добровільне медичне страхування, некомерційне самофінансування, благодійництво та спонсорство. Метою даного дослідження є глибинне розуміння природи альтернативних механізмів фінансування державних закладів ОЗ та особливостей використання їх на практиці.
МЕТОДИ. Дослідження є розвідувальним. Методом дослідження є вивчення випадків. Було проведено дев’ять неструктурованих інтерв’ю в шести державних закладах ОЗ, які погодилися взяти участь у даному дослідженні. Усі досліджені заклади є закладами стаціонарного типу.
РЕЗУЛЬТАТИ. Джерелами фінансових надходжень у розглянутих закладах були відшкодування коштів за лікування застрахованих пацієнтів, відшкодування за лікування членів лікарняної каси, кошти за платні послуги (медичні огляди, консультації, транспортування до лікарні), оренда приміщень, плата за проходження інтернатури інтернами платної форми навчання, благочинні внески, угоди з підприємствами, угоди з приватними клініками, які працюють на базі державних закладів (товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства), спонсорська допомога, ґранти, дарунки, оплата послуг іноземцям, натуральні надходження. Основні статті витрат закладів ОЗ були такі: заробітна плата (не покривалася за рахунок позабюджетних надходжень; становила від 70% до 92% річних витрат закладів ОЗ), енергоносії (частково оплачувалися з позабюджетних коштів), харчування пацієнтів, медикаменти, витратні матеріали, господарські витрати, ремонт приміщень, закупівля обладнання (в основному покривалися за рахунок позабюджетних надходжень). У досліджених закладах кошти, залучені за допомогою альтернативних механізмів фінансування, складали від 2% до 22% загальних річних бюджетів закладів, залежно від типу закладу й адміністративного підпорядкування.
ВИСНОВКИ. Альтернативні механізми фінансування (позабюджетні надходження) допомагають функціонувати державним закладам ОЗ. У вивчених випадках позабюджетні надходження в середньому складали 10% річних бюджетів закладів. Зважаючи на те, що 70-92% коштів, наданих закладам з державного (міського, районного) бюджету, витрачають на заробітну плату працівникам, позабюджетні кошти суттєво допомагають роботі держаних закладів ОЗ.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Послуги та політика охорони здоров’я
Політика формування здорового способу життя молоді в Україні: організаційні аспекти
Лящук Ірина Миколаївна, Семигіна Тетяна Валеріївна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Незадовільні показники стану здоров’я молоді в Україні ставлять під сумнів адекватність нинішньої національної політики формування здорового способу життя молоді (ФЗСЖМ). Реорганізація державних структур, зокрема ліквідація Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту як окремої структури, а також низки інших органів, залучених до ФЗСЖМ, зумовлює потребу в перерозподілі повноважень між суб’єктами політики ФЗСЖМ. Тому метою дослідження було виявити основні проблеми в організації політики ФЗСЖМ в Україні та визначити шляхи її оптимізації, з урахуванням досвіду європейських країн.
МЕТОДИ. У межах дослідження здійснено: 1) аналіз нормативно-правових актів, національних звітів та інших офіційних документів у сфері ФЗСЖМ Швеції, Норвегії, Литви та України; 2) інтерв’ювання українських фахівців щодо оцінки нинішнього стану політики ФЗСЖМ та підходів до розв’язання наявних проблем.
РЕЗУЛЬТАТИ. Політика ФЗСЖМ в європейських країнах добре врегульована та міжсекторальна. Наявність національної стратегії та плану ФЗСЖ, вироблених з урахуванням результатів досліджень, спрощують систему оцінки досягнення політичними заходами своєї мети. Ключовими суб’єктами політики ФЗСЖ є міністерства охорони здоров’я та соціальних справ, а департаменти охорони громадського здоров’я є важливими консультативними органами. Муніципалітети (Швеція, Норвегія) та муніципальні бюро охорони громадського здоров’я (Литва), які є безпосередніми реалізаторами політики ФЗСЖМ, виконуючи загальнодержавні завдання, орієнтуються передусім на місцеві потреби. В Україні політика ФЗСЖМ визнана фрагментарною та безсистемною. Ключовим суб’єктом політики ФЗСЖМ виступає Міністерство освіти, науки, молоді та спорту, але єдиної системи ФЗСЖМ, яка б поєднувала зусилля органів влади на різних рівнях, немає. Нерівномірний розподіл ресурсів між регіонами та ігнорування місцевих потреб перешкоджають ефективній реалізації засад ФЗСЖМ на локальному рівні. Основні проблеми політики ФЗСЖМ – невикористання доказового підходу під час формування політики, брак єдиної концепції ФЗСЖМ та механізмів координації між суб’єктами політики, а також фінансування галузі за залишковим принципом.
ВИСНОВКИ. Налагодженню організаційних механізмів політики ФЗСЖМ в Україні можуть сприяти такі дії: вироблення стратегії ФЗСЖ, визначення єдиного консультативного органу на національному рівні, який би координував політику ФЗСЖМ, та розширення автономії місцевих структур.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Показники функціонування системи охорони здоров’я, пов’язані з диференціацією показника середньої очікуваної тривалості життя в регіонах України
Шмиглик Богодар Тарасович
АКТУАЛЬНІСТЬ. Показник очікуваної тривалості життя при народженні певною мірою відображає ефективність системи охорони громадського здоров’я. В Україні очікувана тривалість життя не однакова в різних регіонах: показник варіюється від 66,5 років в Донецькій області до 71,5 років в місті Києві. Тому метою дослідження було визначити, які показники функціонування системи охорони здоров’я зумовлюють таку міжрегіональну диференціацію.
МЕТОДИ. Емпіричні дані, опрацьовані у роботі, охоплюють щорічні регіональні статистичні показники, надані Державним комітетом статистики України, для 24-х областей України, АР Крим та міст Києва та Севастополя за період з 2001 по 2008 рік. До моделі увійшли такі змінні: середня очікувана тривалість життя при народженні (залежна змінна), кількість місць у санаторіях, сума видатків місцевих бюджетів на охорону здоров’я в поточному і в попередньому році, кількість лікарняних ліжок, чисельність лікарів усіх спеціальностей, кількість станцій швидкої медичної допомоги, середня тривалість перебування у стаціонарі, середньомісячна заробітна плата населення, екологічна ситуація в регіоні. Зв’язок між змінними оцінено за допомогою методу багатофакторної лінійної регресії.
РЕЗУЛЬТАТИ. Проведений аналіз показав, що регіони з вищою тривалістю життя мають вищу забезпеченість лікарями та станціями швидкої медичної допомоги, але тривалість перебування хворого в стаціонарі в них коротша, а також менша середня заробітна плата.
ВИСНОВКИ. Отримані зв’язки не завжди можна інтерпретувати як причинно-наслідкові. Хоча можна припустити, що кількість лікарів та станцій швидкої допомоги має значення для збереження життя, але регіони з кращими показниками, які не вимірювалися в дослідженні, можуть бути також привабливішими для лікарів. Вища заробітна плата спостерігається в східних областях, але причиною погіршення здоров’я може бути не вона, а гірші екологічні умови та більша поширеність нездорової поведінки, включаючи вживання алкоголю і тютюну. Довша тривалість перебування хворого у стаціонарі може свідчити, з одного боку, про неефективність стаціонарної допомоги, з іншого, про більшу кількість хронічно хворих, які, зазвичай, помирають раніше. Проведений аналіз дає підстави для висловлювання певних гіпотез, які можуть бути перевірені на інших даних.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Інфекційні захворювання
Модифікована методика вибірки, що спрямовується респондентами, як практичний метод доступу до прихованих ризикових мереж
Смирнов Павло Левкович
Резюме (pdf) англійською мовою
Соціальні чинники поширення ВІЛ-інфекції серед вагітних жінок в Україні
Слободяник Людмила Павлівна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Поширення ВІЛ-інфекції в Україні набирає дедалі більших масштабів, вражаючи різні верстви населення, в тому числі і ті, яких не вважають групами ризику інфікуватися ВІЛ. Споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН) залишаються рушійною силою епідемії. Потенційне проникнення вірусу ВІЛ у загальну популяцію визначене ланцюжком передачі ВІЛ через незахищені статеві контакти від осіб, які вживають ін’єкційні наркотики до тих, хто не споживає наркотики ін’єкційно. Вважають, що рівень інфікування ВІЛ серед жінок, які відвідують жіночі консультації, достатньо точно відображає рівень поширеності ВІЛ і тенденції епідемії серед загального населення.
МЕТОДИ. Проект реалізує Український центр боротьби зі СНІД. Часові межі проекту: січень - серпень 2011 року. Запланована кількість респондентів – 1041. Досліджувана група – ВІЛ-позитивні жінки, які були вагітні у 2009-2010 і народили дитину /дітей у 2010-2011 роках і у яких було діагностовано ВІЛ під час вагітності. Первинний аналіз має на меті оцінити частку традиційних груп ризику (споживачів ін’єкційних наркотиків, клієнтів жінок комерційного сексу, засуджених, ВІЛ-позитивних) серед сексуальних партнерів жінок цільової групи, дослідити соціальні, демографічні та поведінкові фактори ризику та оцінити можливі шляхи передачі ВІЛ на індивідуальному рівні серед учасниць дослідження. Оскільки дослідження та збір даних ще триває, на момент даного аналізу було зібрано 21 анкету.
РЕЗУЛЬТАТИ. Аналіз анкет пілотної частини дослідження показав, що більшість жінок досліджуваної групи є молоді жінки віком до 30 років, з вищою (28,6%) або середньою спеціальною (23,8%) освітою. Більшість з них є мешканками міст і заміжніми. Більше ніж 90% жінок були вперше протестовані на ВІЛ під час вагітності, і діагностовано ВІЛ у них також було вперше під час вагітності. Дві третини жінок вказали статевий шлях передачі ВІЛ як найбільш імовірний. Більшість жінок заперечували ін’єкційне вживання наркотиків, але серед них 15% мали маркери гепатитів В і С.
ВИСНОВКИ. Відповідно до попередніх результатів, ВІЛ-позитивні жінки є молодими одруженими жінками, переважно жительками міст і не належать до традиційних груп ризику інфікування ВІЛ.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Як мотивація учасників дослідження впливає на оцінку поширеності ВІЛ (на прикладі жінок комерційного сексу)?
Мельник Вікторія Леонідівна, Салюк Тетяна Олександрівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Рівень поширення ВІЛ серед жінок, які надають сексуальні послуги за винагороду (ЖКС), є важливим показником у системі сучасного епідеміологічного нагляду. Враховуючи, що група ЖКС є важкодоступною і сильно стигматизованою, застосування методів формування репрезентативної вибірки не є можливим. Крім того, участь у такому дослідженні винагороджують матеріально. Такий підхід, з одного боку, уможливлює доступ до популяції, а з іншого, може стимулювати певні підгрупи популяції до участі більше, ніж інші. Гіпотеза даного дослідження полягає в тому, що показник поширеності ВІЛ залежить від причини, через яку жінка погодилася взяти участь у дослідженні.
МЕТОДИ. Дослідження проводилось у 2009 році серед 2278 ЖКС. Анкета включала питання щодо мотивації до участі в дослідженні, відповідь на яке ми розглядали як незалежну змінну. Залежною змінною було обрано результат тестування на ВІЛ (бінарна змінна, яка відображає позитивний чи негативний статус респондентки щодо ВІЛ за результатами тестування). Зв’язок між типом мотивації та результатом тестування був оцінений шляхом застосування бінарної логістичної регресії.
РЕЗУЛЬТАТИ. Серед учасниць дослідження 12,9% мали позитивний результат тестування на ВІЛ. Рівень поширення ВІЛ відрізнявся залежно від типу мотивації. Так, серед тих, хто прийшов через винагороду, він склав 27,1%; серед тих, хто прийшов за тестуванням на ВІЛ – 7,2%, за тестуванням на сифіліс – 3,5%, за рекомендацією людини, яка дала купон 18,6%, через те, що дослідження виглядало корисним та цікавим – 22,5%, та серед тих, хто прийшов тому, що був вільний час, або не було, що робити – 16%. Багатовимірний аналіз виявив, що такі типи мотивації, як винагорода, тестування на ВІЛ та тестування на сифіліс виступають значущими предикторами результату тестування на ВІЛ серед ЖКС.
ВИСНОВКИ. Мотив участі у дослідженні ЖКС, пов’язаний із результатом тестування на ВІЛ. Збільшення частки жінок, що беруть участь у дослідженні через бажання отримати винагороду, призводить до підвищення показника поширення ВІЛ. Натомість, збільшення частки жінок, що зацікавлені в обстеженні на ВІЛ та сифіліс, призведе до зменшення цього показника. Тому при оцінці поширення ВІЛ в таких групах варто враховувати ці мотиваційні чинники.
Резюме (pdf) українською мовою
Фактори, пов’язані із захворюванням на туберкульоз серед споживачів ін’єкційних наркотиків в Україні, за даними поведінкового опитування 2004 року
Хрищук Ольга Григорівна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Зважаючи на складну епідеміологічну ситуацію із захворюванням на туберкульоз (ТБ) в Україні, особливо важливим є виявлення факторів, пов’язаних із цим захворюванням серед груп ризику, зокрема споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН). Метою дослідження було встановити, які фактори є пов’язаними із захворюванням на туберкульоз серед СІН.
МЕТОДИ. Аналіз був проведений на даних крос-секційного опитування СІН, що відбулося у 2004 році. Загальна вибірка охоплювала 3542 респонденти. Госпіталізація до туберкульозного диспансеру була залежною змінною. Для попереднього аналізу було використано тест χ-квадрат за Пірсоном, за яким було визначено змінні, пов’язані з залежною змінною і які в подальшому було включено до багатовимірного аналізу. Було використано багатофакторну бінарну логістичну регресію для пошуку зв’язків.
РЕЗУЛЬТАТИ. В досліджуваній групі 82 випадки (2,3%) повідомили про госпіталізацію до ТБ-диспансеру. У багатовимірному аналізі значущими лишилися лише три групи змінних: наявність серед знайомих хворих на туберкульоз, позитивний ВІЛ-статус респондента, а також ризикова поведінка, що включала користування спільними шприцами, придбання наркотику у наповненому шприці, в тому числі у шприці продавця, додавання крові під час приготування наркотику без її кип’ятіння. Після стратифікації за ВІЛ-статусом, було виявлено, що серед ВІЛ-негативних респондентів наявність ТБ-хворих серед знайомих збільшувала шанси бути госпіталізованим до ТБ-диспансеру у 10 разів, в той час як для ВІЛ-позитивних – тільки у 5 разів.
ВИСНОВКИ. За результатами аналізу даних було встановлено, що ВІЛ-статус є медіатором між ризиковою поведінкою та фактом захворювання на туберкульоз. Проте виявлено також, що деякі змінні, які відображають ризиковану поведінку, лишилися значущими навіть за наявності в моделі медіатора, тому можна говорити про те, що така поведінка може виступати незалежним предиктором факту захворювання на туберкульоз. Крім того, існує зв’язок між наявністю серед оточення споживача ін’єкційних наркотиків хворих на туберкульоз та його шансами бути госпіталізованим до туберкульозного диспансеру. При цьому оточення є вагомішим чинником для ВІЛ-негативних респондентів, тоді як для ВІЛ-позитивних провідну роль відіграє саме їхній ВІЛ-статус.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Поведінка щодо здоров’я та фактори ризику
Поведінка щодо здоров’я як ключовий конструкт соціальної епідеміології, соціології здоров’я та охорони громадського здоров’я
Андрєєва Тетяна Іллівна
Резюме (pdf) англійською мовою
Характеристики, пов’язані з надмірною масою тіла, серед населення України, за даними опитування 2000 року
Чагарна Наталія Сергіївна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Надлишкову вагу розглядають як важливий фактор ризику розвитку хронічних неінфекційних хвороб. Метою даної роботи було дослідити основні чинники, які пов’язані з надмірною масою тіла та ожирінням серед населення України в перехідному періоді.
МЕТОДИ. Дані опитування «Здоров’я і благополуччя в перехідних суспільствах» (2000) були використані для порівняння ризику ожиріння залежно від освіти, демографічних характеристик, сфери діяльності, рівня фізичної активності, наявності шкідливих звичок і переваг у їжі. Індекс маси тіла (ІМТ) було використано для оцінки рівня надлишковості ваги. Бінарна залежна змінна була обчислена шляхом встановлення значення ІМТ, що дорівнює 25, як межі між нормальною і надлишковою масою.
РЕЗУЛЬТАТИ. Ризик надлишкової ваги був вищим серед чоловіків, які не курили, і тих, хто часто вживав м’ясо або значну кількість олії. Однак серед жінок зайва вага частіше спостерігалася у тих, хто харчувався картоплею і часто вживав горілку. Споживачки пива характеризувалися меншим ризиком надлишкової маси тіла. Також був виявлений зв’язок між масою тіла і видом діяльності: безробітні, домогосподарі, а також самозайняті (приватні підприємці), з меншою ймовірністю страждали надмірною вагою порівняно з тими, хто працює і отримує заробітну плату. Ризик надлишкової ваги був вищим у всіх респондентів старших за 30 років. Освіта і фізична активність не показали статистично значущих зв’язків.
ВИСНОВОК. Харчові уподобання, вид діяльності і шкідливі звички були пов’язані з надмірною масою тіла серед чоловіків і жінок по-різному. Вік виявився важливим чинником надлишкової маси, як для чоловіків, так і жінок. Деякі з характеристик, з якими виявилися зв’язки, можна розглядати як причини надмірної маси тіла, а інші як її наслідок.
Резюме (pdf) англійською, російською та українською мовами
Диспаритет поведінки щодо здоров’я: універсальна тенденція чи особливість розвинених країн?
Андрєєва Тетяна Іллівна
Резюме (pdf) англійською мовою
Фактори способу життя та кількість хронічних захворювань
Huma Mustehsan, Tatiana Andreeva
Резюме (pdf) англійською мовою
Вживання алкоголю
Ранній початок вживання алкоголю підлітками у сім’ях з вітчимом або мачухою може пояснюватися стилем батьківства
Якунчикова Олена Петрівна
АКТУАЛЬНІСТЬ: Література про фактори ризику вживання алкоголю вказує на зв’язок між вживанням алкоголю та стилем батьківства. Наше дослідження вивчає співвідношення між раннім початком вживання алкоголю підлітками в Україні та структурою родини зі стилем батьківства як посередницькою змінною.
МЕТОДИ: Для цього аналізу були використані зведені дані регулярного Європейського опитування учнівської молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин, проведеного у 1999, 2003 та 2007 роках. Опитування було проведене на національно репрезентативній вибірці класів у середніх, середніх спеціальних навчальних закладах та ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації в Україні. Цільова група складалася з 15-16 річних учнів. Повні дані були доступні для 11019 учасників. Основними детермінантами були структура родини (повна, неповна, сім’я з вітчимом або мачухою) і задоволеність стосунками з батьком/матір’ю, встановлення правил, контроль за поведінкою та підтримка, що отримували учні. Залежною змінною був вік початку вживання алкоголю.
РЕЗУЛЬТАТИ: У двовимірному аналізі діти у сім’ях з вітчимом чи мачухою мали вищий ризик почати вживати алкоголь у віці 13 років і раніше (співвідношення шансів 1,37, довірчий інтервал 1,15-1,63) порівняно з повними родинами. У таких родинах підлітки також частіше були незадоволені своїми стосунками з матір’ю (8,7% проти 4,7%) і батьком (19,8% проти 9,1%) порівняно з повними сім’ями. Підтримку з боку батьків підлітки не відчували частіше у сім’ях з вітчимом або мачухою порівняно з повними сім’ями (20,7% проти 15,1%). У багатофакторному аналізі, з урахуванням задоволеності стосунками з батьком/матір’ю, підтримки з боку батьків та соціально-демографічних змінних, зв’язок між структурою родини і віком початку вживання алкоголю зник.
ВИСНОВКИ: Діти у родинах з вітчимом або мачухою мають вищий ризик раннього початку вживання алкоголю. Це дослідження також підтверджує гіпотезу, що незадоволення стосунками з матір’ю і батьком і недостатність підтримки з боку батьків може опосередковувати зв’язок між складом родини і раннім початком вживання алкоголю підлітками. Таким чином, сім’ї з вітчимом або мачухою можуть потребувати більших профілактичних зусиль.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Проблемні сім’ї щодо вживання алкоголю та тютюну підлітками
Просол Валерія Вікторівна, Якунчикова Олена Петрівна, Козлова Юлія Олександрівна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Збільшення кількості неповних сімей з дітьми вважають негативною тенденцією у суспільстві, оскільки у цьому випадку деформується виховна функція родини, через що діти в таких сім’ях більше схильні починати і практикувати асоціальну поведінку. Багато соціологічних досліджень доводять той факт, що у дітей з неповних або реконструйованих сімей (сімей з мачухою / вітчимом) існує підвищений ризик раннього початку вживання алкоголю, наркотиків та куріння. В Україні, за даними Комітету Статистики України, серед родин, у яких виховують дітей віком до 18 років, відсоток неповних родин складає 27,5%, що є значною часткою Тому нашою метою було оцінити рівень вживання алкоголю підлітками залежно від типу сім’ї, у якій вони виховуються.
МЕТОДИ. Досліджувана група складала 28 000 молодих людей віком 14-27 років, які взяли участь у Європейському опитуванні шкільної молоді щодо вживання алкоголю та наркотичних речовин, проведеному серед учнів старших класів шкіл та перших курсів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, училищ і коледжів у 1995, 1999, 2003 і 2007 роках Залежною змінною було обрано вживання алкоголю. Незалежними змінними були доступність алкоголю, стосунки з батьками та батьківський контроль, економічний статус та статус щодо куріння, а також тип сім’ї.
РЕЗУЛЬТАТИ. У багатовимірному аналізі було виявлено, що вищі шанси вживати алкоголь мають підлітки, які повідомили про погані стосунки з батьком, підлітки з неповних сімей, ті, кого недостатньо контролюють батьки, а також курці.
ВИСНОВКИ. Дослідження констатує наявність певного соціального феномену, який характеризується незадовільними сімейними зв’язками, як між чоловіком і дружиною, так і між батьками та підлітками, і вживанням підлітками (а можливо, й їхніми батьками) алкоголю і тютюну. Проведений аналіз не дає підстав для того, щоб виокремити такі сім’ї у певний соціально-економічний прошарок, але вони однозначно потребують уваги з боку громадськості і певних оздоровчих дій.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Вживання тютюну та припинення куріння
Можливі причини припинення куріння серед жінок в Україні
Бондаренко Ксенія Вадимівна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Відповідно до «Глобального опитування дорослого населення щодо вживання тютюну», завершеного в 2010 році, в Україні частка дорослих курців віком від 15 років і старше становить 28,8% (приблизно 11,5 мільйонів). Серед жінок частка курців становить 11,2%, що значно менше, ніж частка курців серед чоловіків (50%). Мета дослідження полягає в пошуку детермінант, пов’язаних з припиненням куріння серед жінок.
МЕТОДИ. Вибірка становить 571 жінку, які були або є щоденними курцями. Для пошуку зв’язків було використано двовимірний аналіз (тест хі-квадрат), і багатовимірний аналіз (методом бінарної логістичної регресії), до якого були внесені детермінанти, що були значущими у двовимірному аналізі. Як залежну змінну розглядали статус жінки щодо куріння (теперішні чи колишні щоденні курці). Як незалежні змінні було взято освіту, вік, рід занять, дохід, належність до релігійних конфесій, сімейний стан, варіацію цін на тютюнові вироби, отримання інформації щодо негативних наслідків куріння, дозвіл на куріння вдома та отримання поради лікаря щодо припинення куріння.
РЕЗУЛЬТАТИ. Двовимірний аналіз показав статистично значущі зв’язки з віком, сімейним станом, сферою діяльності, дозволом на куріння вдома, отриманою інформацією про небезпеку куріння з радіо, газет та з інших джерел. У багатовимірному аналізі було виявлено, що більше схильні до припинення куріння жінки, які не працюють, і жінки, вдома у яких ніколи не дозволено курити. Менше схильними до припинення куріння були незаміжні жінки порівняно з заміжніми.
ВИСНОВКИ. Жінки з більшою ймовірністю кидають курити, якщо вони є заміжніми, в них вдома заборонено курити, і вони не працюють. Крос-секційне дослідження та маленька вибірка не дає можливості робити висновки про причинно-наслідкові зв’язки, тому є бажаним проведення додаткового лонгітюдного дослідження із більшою вибіркою.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Детермінанти припинення або обмеження куріння внаслідок підвищення тютюнових податків
Тігова Олена Георгіївна
Резюме (pdf) англійською мовою
Вплив заборони куріння вдома та на робочих місцях на припинення куріння серед дорослого населення України в 2005 році
Бєлий Антон Олександрович, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Визначення факторів, пов’язаних з успішним припиненням куріння, є важливим для зменшення поширеності куріння. Метою даного дослідження було з’ясувати, чи належить до таких факторів успішного припинення куріння заборона куріння вдома та на робочих місцях.
МЕТОДИ. Проведений аналіз оцінював зв’язок між забороною куріння вдома та на робочому місці та припиненням куріння серед дорослого населення України в 2005 році. Зв’язки шукали за допомогою методу бінарної логістичної регресії. Як залежну змінну використовували статус щодо куріння, де випадками були ті респонденти, які припинили курити, а контролями – щоденні курці. Основними незалежними змінними були заборона куріння на роботі і вдома, стать респондента і вік. У різних регресійних моделях розглядали як випадки колишніх курців, які припинили курити у різні відрізки часу до проведення опитування.
РЕЗУЛЬТАТИ. Аналіз даних показав, що серед усіх курців в 3,4 рази вищі шанси припинити курити мають ті, у кого заборонено курити вдома, і в 1,4 рази вищі шанси припинити курити мають курці в тому випадку, якщо заборона курити діє на робочому місці. В групах респондентів, які не курять від місяця до півроку і від півроку до року, був статистично значущий зв’язок між відмовою від куріння і забороною вживати тютюн вдома – ті респонденти, у яких діяла заборона курити вдома, мали більше ніж у 2 рази вищі шанси припинити курити. Зв’язків з забороною куріння на робочому місці в окремих за терміном припинення куріння моделях не знайдено.
ВИСНОВКИ. Заборона і обмеження куріння вдома може бути важливою умовою для відмови від вживання тютюну, при цьому важливою може бути підтримка колишнього курця протягом кількох місяців. Заборона куріння на роботі є радше наслідком того, що колишні курці або шукають роботу, де не курять, або створюють для себе умови чистого від тютюнового диму повітря. Оскільки цей процес добровільний і фактично є наслідком бажання звільнитися від куріння, до законодавчого звільнення робочих місць від тютюнового диму вони не можуть розглядатися як фактор, який впливає на припинення куріння.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Ін’єкційне вживання наркотиків
Розподіл епідемій вживання ін’єкційних наркотиків в Україні
Васильєва Тетяна Ігорівна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Україна досі належить до країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції. Ключовим шляхом передачі ВІЛ в Україні лишається парентеральний, в основному – через вживання ін’єкційних наркотиків. Існує багато свідчень на користь того, що епідемія вживання ін’єкційних наркотиків і, відповідно, епідемія поширення ВІЛ, в різних регіонах країни розпочалися в різний час, і тому прогноз стосовно цих епідемій може відрізнятися. В цьому дослідженні ми мали на меті вивчити розподіл вживання ін’єкційних наркотиків у часі та за областями України.
МЕТОДИ. У дослідженні було використано дані крос-секційного опитування 4026 споживачів ін’єкційних наркотиків, проведеного в 2007 році за підтримки Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні. Залежною змінною в аналізі була тривалість вживання ін’єкційних наркотиків. Незалежними змінними були область, тип наркотику і деякі соціально-демографічні характеристики, такі як вік, стать і сімейний стан. Дані було проаналізовано методом узагальненої лінійної моделі у програмному забезпеченні SPSS.
РЕЗУЛЬТАТИ. Тривалість вживання ін’єкційних наркотиків була пов’язана на статистично значущому рівні з областю, де мешкав респондент (найдовше вживали наркотики в Одеській і Миколаївській областях та в АР Крим; найменше - в Сумській області), віком (чим старшим був респондент, тим довше він вживав ін’єкційні наркотики), статтю (чоловіки мали триваліший термін вживання, ніж жінки), сімейним станом (ті респонденти, які перебували у шлюбі, але не жили з чоловіком / дружиною, мали триваліший термін вживання ін’єкційних наркотиків) та типом наркотику (споживачі опіатів довше вживали наркотики, ніж споживачі стимуляторів).
ВИСНОВКИ. Результати цього аналізу збігаються зі зробленими раніше спостереженнями про те, що епідемія вживання ін’єкційних наркотиків та ВІЛ-інфекції розпочалася в південних регіонах України та потім поширилася на решту областей України. Як і з іншими видами ризикованої поведінки, чоловіки почали вживати ін’єкційні наркотики раніше, ніж жінки. Вживання опіатів почалося раніше, ніж вживання стимуляторів. Зв’язок між тривалістю вживання ін’єкційних наркотиків та сімейним станом може бути пояснено тим, що чим довшим є вживання наркотиків, тим більше руйнуються соціальні зв’язки.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Профілактика ВІЛ-інфекції серед жінок, що вживають ін’єкційні наркотики, через консультування подружніх пар
Шульга Людмила Олександрівна
Резюме (pdf) англійською мовою
Фактори, пов’язані з досвідом передозувань наркотиками опіоїдного ряду у споживачів ін’єкційних наркотиків
Токар Анна Володимирівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Смертям, пов’язаним з передозуванням опіоїдними наркотиками, можна запобігти. При цьому в країнах Європейського Союзу серед людей віком 20-40 років щороку реєструють 8 000 таких смертей. В Україні щороку реєструють 10 000 смертей, пов’язаних зі вживанням наркотиків, проте на даний момент не можливо встановити рівень смертності від передозувань наркотиками опіоїдного ряду. Поведінкові дослідження 2007–2009 років показують, що 11-14% опитаних споживачів ін’єкційних наркотиків мали випадки передозувань та вижили. Метою дослідження було встановити, з якими характеристиками споживачів наркотиків пов’язаний ризик передозувань.
МЕТОДИ. У дослідженні було використано дані опитування, яке провів Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні протягом січня-листопада 2007 року серед споживачів наркотиків, які вживали наркотики протягом останніх 3 місяців, що передували опитуванню. Вибірка була сформована за принципом місця та зручності та охопила 8 575 респондентів.
РЕЗУЛЬТАТИ. Вживання коли-небудь в житті героїну (скориговане відношення шансів 1,54, довірчий інтервал 1,07-2,22), «бовтушки» (СВШ 1,70 ДІ 1,22 -2,36), щоденне споживання наркотиків ін’єкційним шляхом (СВШ 1,92 ДІ 1,10-3,34), надання респондентом свого використаного шприцу іншій людині протягом останніх 3 місяців (СВШ 1,68 ДІ 1,15-2,45) були позитивно пов’язані з досвідом передозувань після врахування третіх факторів.
Звернення до швидкої медичної допомоги протягом останніх 3 місяців (СВШ 0,46 ДІ 0,21-0,99) та придбання респондентом готової наркотичної речовини (СВШ 0,56 ДІ 0,41-0,76) були негативно пов’язані з досвідом передозувань.
ОБГОВОРЕННЯ. Отримані результати щодо вживання «бовтушки» можуть свідчити про те, що даний вид наркотичної речовини найчастіше поєднують з різними опіоїдними наркотиками. Героїн не є широко розповсюдженим в Україні, тому споживачі можуть помилково розрахувати потрібну їм дозу чи концентрацію, що може призвести до передозування.
Висока частота ін’єкцій свідчить про збільшення толерантності до наркотичної речовини і намагання збільшити дозу, при цьому перерви в прийомах можуть значно скорочуватись. В такі періоди СІНи в прагненні полегшити свій стан можуть ввести в організм критичну кількість наркотику.
Ризикована поведінка щодо надання свого використаного шприцу іншій людині може бути характеристикою респондентів, яким загалом властива ризикована сексуальна та ін’єкційна поведінка, а отже такі респонденти наражені на ризик передозування наркотиками.
Респонденти, які купують готовий розчин наркотичної речовини, не можуть впливати на концентрацію даного розчину, і в порівнянні з тими, хто готує наркотики самостійно, споживають менш концентрований наркотик. Усі ці фактори варто враховувати в програмах профілактики передозувань.
Резюме (pdf) українською мовами
Використання презервативів
Ризикована поведінка та доступ до інформації щодо ВІЛ-інфекції серед чоловіків, що мають секс з чоловіками, як фактори, що визначають користування презервативами з випадковими партнерами в Україні
Клименко Надія Володимирівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Чоловіки, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ), вважаються групою високого ризику щодо інфікування ВІЛ через незахищені анальні сексуальні контакти. Оскільки користування презервативами запобігає передачі ВІЛ, було вивчено фактори, що пов’язані з використанням презервативів з випадковими партнерами серед ЧСЧ.
МЕТОДИ. Дослідження має дизайн «випадок-контроль», вбудований у крос-секційне опитування ЧСЧ, проведене в 2007 році. «Контролями» були ті, хто користувався презервативами під час останнього статевого контакту з випадковим партнером, а «випадками» – ті, хто не користувався. Як незалежні змінні було взято соціально-демографічні характеристики, інші види ризикованої поведінки, а також джерела інформації щодо ВІЛ. Був проведений двовимірний аналіз з використанням тесту хі-квадрат, а також багатовимірний аналіз з використанням методу бінарної логістичної регресії.
РЕЗУЛЬТАТИ. Користування презервативами з випадковими партнерами значущо відрізнялося по регіонах України. Ті ЧСЧ, які кожного дня споживали алкоголь, з більшою імовірністю не використовували презервативи. Респонденти, які не отримували інформаційні матеріали про ВІЛ/СНІД протягом останніх 12 місяців, були більше схильні не використовувати презервативи. Ті респонденти, які не знали, не пам’ятали чи не давали чіткої відповіді на питання щодо доступності тестування на ВІЛ, мали більший ризик не використовувати презервативи з випадковими партнерами (співвідношення шансів 2,3 (95% довірчий інтервал 1,1 - 5,0); так само як і ті, хто не давав чіткої відповіді щодо якості презервативів, які вони отримували як послугу програми зі зменшення шкоди.
ВИСНОВКИ. Дослідження показало, що не використовувати презервативи під час сексуальних контактів з випадковим партнером є типовим для тих ЧСЧ, які практикують інші види ризикованої поведінки, включаючи часте вживання алкоголю, і не користуються послугами зі зменшення шкоди, зокрема, наданням інформації та презервативів і тестуванням. Таким чином, профілактика ВІЛ залежить не тільки від того, чи надаються профілактичні послуги, а також від того, чи їх використовує цільова група.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Чи впливає рівень поінформованості на користування презервативами серед чоловіків, які практикують секс із чоловіками?
Фоменко Тетяна Василівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. В усіх країнах світу чоловіки, які практикують секс із чоловіками (ЧСЧ), належать до груп підвищеного ризику інфікуватися ВІЛ, що зумовлено практикуванням незахищених статевих контактів. Рівень поінформованості населення та цільової групи щодо проблеми певним чином формує ставлення до неї. Відповідно, поточний рівень обізнаності/поінформованості про ВІЛ/СНІД і сформоване цим рівнем ставлення до проблеми ВІЛ/СНІД та окремих її аспектів впливають на моделі поведінки, які практикує населення та групи підвищеного ризику. Метою дослідження є оцінити зв’язок між джерелами інформації про ВІЛ/СНІД та використанням презервативів ЧСЧ.
МЕТОДИ. Опитування 886 ЧСЧ було проведено у 2004 році і включало респондентів у таких містах, як Київ, Львів, Одеса, Миколаїв, Харків, Донецьк, Луганськ. У кожному місті кількість ЧСЧ була представлена пропорційно до кількості населення цього міста.
РЕЗУЛЬТАТИ. Джерелами, з яких опитані ЧСЧ найчастіше за останній час отримували інформацію про ВІЛ/СНІД, були телебачення (58%) та друковані ЗМІ (50%). Менш поширеними були такі джерела інформації, як довідкова література (буклети, плакати), інтернет, друзі/знайомі, науково-популярна література, працівники медичних закладів, недержавних організацій, що працюють з ЧСЧ, та сексуальний партнер. Такі джерела інформації, як радіо, батьки та родичі, співробітники/колеги по роботі, викладачі та працівники правоохоронних закладів мали мінімальне значення для досліджуваної групи. Логістичний регресійний аналіз показав такі значущі джерела інформації, пов’язані з використанням презервативів ЧСЧ: телебачення, друковані ЗМІ (газети, журнали), довідкова література (буклети, плакати), інформація від батьків/родичів і друзів/знайомих.
ВИСНОВКИ. Інформація про ВІЛ/СНІД найчастіше надходить до цільової групи з джерел, які не передбачають прямого контакту з цільовою групою (телебачення, друковані ЗМІ, довідкова література та інтернет), ніж з тих, що передбачають прямий контакт, а саме соціальне оточення (батьки та родичі, колеги по роботі, сексуальний партнер). Рівень поінформованості має зв’язок з користуванням презервативами, однак користування переліченими джерелами інформації радше характеризує належність до певних соціальних груп, яка є причиною безпечнішої поведінки, ніж існування причинно-наслідкового зв’язку між інформацією та поведінкою.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Чи пов’язана обізнаність про ВІЛ з використанням презервативу під час першого статевого зв’язку серед підлітків України у 2007 році
Яворська Валентина Валеріївна
Резюме (pdf) англійською мовою
Репродуктивне здоров’я
Фактори ризику викиднів за даними опитування з репродуктивного здоров’я в Україні 1999 року
Хомич Людмила Сергіївна, Андрєєва Тетяна Іллівна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Викидні можна вважати однією з найчастіших проблем, що трапляються під час вагітності у людей. Частота випадків серед клінічних вагітностей становить приблизно 12–15%. Детермінанти більшості викиднів, які відбуваються, не до кінця зрозумілі, і багато передбачуваних факторів ризику залишаються суперечливими або непідтвердженими. Мета даного дослідження полягає в тому, щоб оцінити зв’язок спонтанних абортів/викиднів з різними соціально-демографічними та репродуктивними факторами в українській популяції до 1999 року.
МЕТОДИ. У дослідженні випадок-контроль викидні розглядалися як залежна змінна. Досліджувана група включала 14 297 вагітностей жінок репродуктивного віку з масиву опитування з репродуктивного здоров’я в Україні 1999 року. Соціально-демографічні та анамнестичні фактори було оцінено за допомогою багатофакторного бінарного логістичного регресійного аналізу для розрахунку скорегованих співвідношень шансів (ССШ) та 95% довірчих інтервалів (ДІ).
РЕЗУЛЬТАТИ. Після врахування третіх змінних такі фактори були незалежно пов’язані з підвищеним ризиком викиднів на рівні значущості менше ніж 0.05: рік вагітності після 1997 (ССШ 1,72 95% ДІ 1,15–2,57), центральний регіон України (ССШ 1,37 95% ДІ 1,00–1,88), старший вік матері при першому статевому контакті (ССШ 1,41 95% ДІ 1,03–1,92), незнання рівня освіти першого сексуального партнера (ССШ 2,30 95% ДІ 1,50–3,50), велика кількість попередніх вагітностей (ССШ 4,52 95% ДІ 1,70–1,20), період між вагітностями 4-6 років (ССШ 1,72 95% ДІ 1,14–2,59), і проблеми завагітніти (ССШ 3,13 95% ДІ 2,55–3,84). Російська національність (ССШ 0,80 95% ДІ 0,66–0,97), не сповідування жодної релігії (ССШ 0,76 95% ДІ 0,58–0,99), період між вагітностями 15-18 місяців (ССШ 0,60 95% ДІ 0,36–0,99) були пов’язані зі зниженим ризиком викиднів.
ВИСНОВКИ. Результати підтверджують, що великий інтервал між вагітностями і кількість самих вагітностей, що можуть бути пов’язані зі старшим віком матері, підвищують ризик викиднів. Нижчий ризик викиднів до 1997 року можна пояснити забуванням респондентками минулих подій в житті. Висновки щодо підвищеного ризику, пов’язаного зі старшим материнським віком при першому статевому контакті і незнанням рівня освіти першого сексуального партнера, заслуговують уваги, і ми вважаємо доцільними подальші дослідження в інших популяціях для перевірки цього.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Фактори прийняття незапланованих вагітностей жінками в Україні,
за результатами опитування 2007 року
Барська Юлія Григоріївна
АКТУАЛЬНІСТЬ. В Україні найбільшу увагу громадськості приділяють жінкам підліткового і раннього дорослого віку як основній «групі ризику» перервати незаплановану вагітність, якщо така стається. Дослідження мало на меті з’ясувати, чи це має підґрунтя.
МЕТОДИ. Дані з національно репрезентативного опитування жінок репродуктивного віку щодо демографії і здоров’я було використано для того, щоб перевірити зв’язок між порядковим номером вагітності, віком жінки на час її початку і її шлюбним станом та прийняттям незапланованої вагітності. Підвибірку з 517 жінок, остання вагітність яких відбулася протягом п’яти років перед проведенням опитування, було розділено на дві групи: тих, хто не прийняв незаплановану вагітність (вагітність завершилася абортом), і тих, хто її прийняв (вагітність завершилася народженням живої дитини, хоча була незапланованою на момент зачаття). До предикторів належали характеристики дітонародження і вагітностей, соціально-демографічні і поведінкові змінні. Було розраховано відношення шансів, використовуючи дво- та багатовимірний логістичний регресійний аналіз.
РЕЗУЛЬТАТИ. З урахуванням всіх інших змінних вік 23 років і молодший порівняно з віком 24-37 років був позитивно пов’язаний з прийняттям незапланованої вагітності. З кожною наступною вагітністю шанси прийняти її знижувалися на 0,6. Заміжній шлюбний стан порівняно з незаміжнім був негативно пов’язаний з прийняттям незапланованої вагітності у двовимірному аналізі, але цей зв’язок зник у багатовимірному, через те що був модифікований переважанням вперше вагітних серед неодружених жінок. Крім того, жительки усіх інших регіонів України порівняно з мешканками Західних регіонів мали менші шанси прийняти незаплановану вагітність, так само як жінки, що належали до православної християнської або не належали до жодної релігії порівняно з жінками, що сповідували решту релігій.
ВИСНОВКИ. Політики і програми охорони громадського здоров’я мають приділяти увагу жінкам з дітьми, чиї потреби у надійних методах контрацепції не задоволені. Післяпологове консультування щодо використання методів контрацепції може стати потужним інструментом у заповненні цієї прогалини. Крім того, жінки з незахідних регіонів України мають більший ризик переривати незаплановану вагітність.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Детермінанти використання контрацептивів жінками репродуктивного віку в Україні, за даними опитування 1999 року
Мацера Олена Ігорівна, Барська Юлія Григоріївна
АКТУАЛЬНІСТЬ. Основною ціллю використання контрацепції є запобігання абортам і, таким чином, їхнім негативним наслідкам. За даними ВООЗ, щодня у світі відбувається понад 910 тис. зачать, при цьому приблизно 50% вагітностей не заплановані, а 25% – не бажані. Метою дослідження: було визначити детермінанти, що пов’язані з використанням/не використанням засобів контрацепції в Україні.
МЕТОДИ. Ми використовували дані з національно репрезентативного крос-секційного Опитування щодо репродуктивного здоров’я, проведеного в Україні у 1999 році, що охопило 7129 жінок репродуктивного віку (15-44 роки). До аналізованої вибірки потрапили 4129 жінок, які мали статеві стосунки протягом останніх 30 днів перед проведенням опитування, були фертильними, не намагалися завагітніти та не були вагітними. Залежною змінною було використання/не використання контрацептивів жінками чи їхніми партнерами на момент проведення опитування. До незалежних змінних належали соціально-демографічні характеристики респонденток (вік, освіта, регіон проживання та розмір населеного пункту, шлюбний стан, зайнятість), вживання алкоголю, куріння, вік під час першого статевого контакту та плани мати (ще) дітей. Дані було проаналізовано за допомогою двовимірного аналізу (таблиці сполучення і тест хі-квадрат за Пірсоном) та багатовимірного аналізу (бінарної логістичної регресії).
РЕЗУЛЬТАТИ. Вищі шанси користуватися контрацептивами мали жінки віком від 20 років і старші порівняно з жінками віком 15-19 років. Жінки, що мешкали у великих містах, а також ті, що мали закінчену середню, середню спеціальну та вищу освіту, були більше схильні використовувати контрацептиви. Жінки, які належали до релігійних меншин (мусульмани, юдеї), мали менші шанси користуватися методами контрацепції порівняно з православними християнками і жінками, що не належали до жодної релігії. однак це може бути спричинено тим фактом, що саме в цих релігіях існують заборони на використання будь-яких методів запобігання вагітностей. Жінки, що курили, були менше схильні до використання контрацептивів.
ВИСНОВКИ. Старші, освічені жінки, які проживали у великих містах України, мали більші шанси користуватися контрацептивами. Жінки, які практикували нездорову поведінку, мали менші шанси використовувати методи контролю народжуваності.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
Детермінанти штучних абортів в Україні, за даними опитування 2007 року
Барановська Анастасія Сергіївна, Барська Юлія Григоріївна
АКТУАЛЬНІСТЬ. За оцінками експертів, за роки незалежності в Україні було здійснено близько 8,5 мільйонів абортів. У 2007 році з метою визначити стан репродуктивного здоров’я населення в Україні було проведено загальнонаціональне кросс-секційне опитування 6841 жінок та 3178 чоловіків репродуктивного віку (15-49 років). Використовуючи дані цього опитування, ми мали на меті визначити детермінанти, що можуть бути пов’язані зі штучними абортами.
МЕТОДИ. Вибірку для аналізу було сформовано з 4953 жінок, які протягом життя хоча би раз були вагітні. Як залежну змінну ми взяли для аналізу стала останню вагітність жінки, що закінчилася абортом проти всіх інших результатів вагітності (народження живої дитини, викидень, мертвонародження). Незалежними змінними були вік жінки під час вагітності, вік початку статевого життя, чи почала жінка статеве життя під час першого шлюбу, регіон проживання, розмір населеного пункту, релігія, час, що минув із завершення вагітності, і кількість попередніх вагітностей. Дані було проаналізовано за допомогою двовимірного аналізу (використовуючи таблиці сполучення і тест хі-квадрат за Пірсоном) та багатовимірного аналізу (бінарної логістичної регресії).
РЕЗУЛЬТАТИ. У багатовимірному аналізі тільки п’ять змінних були пов’язані на статистично значущому рівні 0,05 з ризиком штучних абортів – регіон, розмір населеного пункту, релігія, вік на час вагітності та кількість попередніх вагітностей. Жінки, що мешкали у великих містах та у західних областях, мали менші шанси перервати вагітність, тоді як старші жінки і жінки з більшою кількістю попередніх вагітностей мали вищі шанси зробити аборт під час останньої вагітності.
ВИСНОВКИ. Жінки старшого віку, які вже мають дітей, мешканки малих населених пунктів та незахідних областей України є групою підвищеного ризику щодо штучних абортів і потребують спрямування на них програм, які б покращили доступ до сучасних засобів контрацепції.
Резюме (pdf) англійською та українською мовами
